Консультації 2020-2021

Художньо-мовленнєва діяльність та її вплив на емоційну сферу особистості

Важливе значення для повноцінного розвитку дитини як особистості має своєчасне опанування мови, усім багатством виражальних і змістовних засобів рідної мови. Мовлення дитини пов'язане з її пізнавальним розвитком, її залученням до основ морально-етичної та художньої культури.

Науковці та практики переконані, що цілеспрямована робота щодо розвитку мовлення дітей повинна проводитися на найвищому рівні, спрямовуватись на розвиток мовного чуття, мовних здібностей дошкільнят.

Психологи та педагоги доводять, що у дошкільнят є величезний природній творчий потенціал, який через різні причини не завжди реалізується повністю. Тому дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей створювати свою казку, оповідання, вірш.

Що для цього потрібно?

По-перше, зацікавленість педагога, доброзичливість, віра у творчі здібності дитини.

По-друге, індивідуальний підхід до кожного малюка.

Саме на цих засадах повинен будувати свою роботу педагог.

Художньо-мовленнєва діяльність є природною для дітей дошкільного віку, адже дає можливість самовиразитися, самореалізуватися. Вона відбувається в організованих формах або просто за ініціативи дітей, поза спеціальними заняттями.

Серед найважливіших рис художньо-мовленнєвої діяльності  дослідники   (А.Богуш, Н.Гавриш, Л.Таллер, О.Ушакова, С.Чемортан) називають наявність структурних компонентів (сприйняття, виконання, творчість),специфічні   способи   втілення   художнього образу в мистецтві слова, реалізацію естетичної функції мовлення в кожному з видів художньо-мовленнєвої діяльності.

Під словесною, мовленнєвою творчістю розуміють діяльність дітей, що виникає під впливом творів мистецтва та вражень від навколишнього життя, і виявляється в створенні усних творів: оповідань, казок, віршів, дражнилок тощо. Важливим чинником формування культури мовлення є розвиток поетичного слуху.

Розвитку   художньо-мовленнєвої   творчості дошкільників сприяє така форма використання літературних творів, як мовленнєвотворчі літературні ігри.

Мовленнєвотворча діяльність — досить індивідуальний процес, тобто у кожної дитини свій темп, свій особистий творчий шлях, особистий рівень мовленнєвого розвитку, і тому таку творчу діяльність краще проводити на індивідуальних заняттях у вигляді ігор за літературними творами («Я назву героя, а ти — дії, які він виконував», «Я назву предмети, а ти відгадай, з якої вони казки»).

Універсальною формою виконавчого і творчого компонентів постає театралізована діяльність, тому що, з одного боку, це форма відтворення виконавчої діяльності, а з іншого — творчий процес сюжетоскладання.  

Неодмінною умовою формування у дітей творчої художньо-мовленнєвої діяльності є комбінація взаємозв'язку мовленнєвої діяльності з іншими видами художньої творчості.  А саме:

• словесна   творчість   та   образотворча діяльність (діти складають розповіді за власними малюнками);
• мовленнєвотворча та музична діяльність (діти добирають музичний твір до казки, асоціюють музику із сюжетом);
• літературно-мовленнєва творчість (діти складають казки, вірші).

Результат такої діяльності — казки, римовки, вірші, оповідання, книги, що написані та оформлені маленькими авторами.

Спостереження за дітьми,діагностика їх творчих здібностей свідчать, що діти 5-6 років можуть самостійно створювати невеличкі авторські прозові та поетичні «шедеври», у них помітний досить високий рівень розвитку творчої уяви, фантазії, мислення.

Головне — пам'ятати, що в певному розумінні творчість — це чарівна гра, в якій із нічого народжується щось прекрасне і дивовижне. I непогано, якщо перші результати будуть досить далекими від «прекрасного». Хай спочатку дитина навчиться бачити світ без штампів і шаблонів, сприймає його таким, яким сприймають генії. А кожна дитина за своєю природою — геній, потрібно тільки допомогти їй ним стати.

 

 

Методичні поради

щодо розвитку художньо-мовленнєвої діяльності дітей

 

Порада перша

Новий мовленнєвий матеріал, незнайома інформація мають подаватися дитині з урахуванням її потреб, намірів, інтересів. Майстерність педагога саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан вихованця, зрозуміти міру його зайнятості і зважити на ту зайнятість. Глибоке розуміння конкретної ситуації допоможе вихователеві з'ясувати, чи хоче дитина зараз займатися тим, що заплановано дорослим, чи доречними в цю хвилину будуть бесіда, читання вірша, розмова, чи не порушать вони зосередженості дитини, чи своєчасним є вплив на її емоції.

 

Порада друга

Подаючи новий матеріал, варто врахувати, наскільки успішною була попередня мовленнєва діяльність дитини. Наприклад, якщо вона зазнала неуспіху, заучуючи вірш чи переказуючи його зміст, то згадка про вірш, навіть інший або з іншою метою, не викличе в дитини ані захоплення, ані бажання долучитися до цієї мовленнєвої діяльності. Тому варто при неуспішній чи недос-татньо успішній діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі через мовленнєве вправляння, накреслити реальну перспективу успіху.

 

Порада третя

Незнайомий матеріал дорослий має ретельно опрацювати і подати дітям так, щоб обов'язково заінтригувати їх. Нове має бути цікавим, захопливим, привабливим.

Не варто до кінця розкривати перед дітьми всі особливості мовленнєвого матеріалу. Краще, коли дошкільнята самостійно або разом з дорослим дошукуватимуться елементів новизни, несхожості-схожості, варіативності. Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

Особливу увагу слід приділити характеру та структурі запитань. Домінування простих запитань не сприяє розвитку дитини. Необхідними і доречними є запитання проблемно-пошукового характеру, які спонукатимуть малюка до встановлення часової послідовності зображеного, до визначення просторового, емоційно-дійового, часового взаємовпливу і взаємозалежності зображених об'єктів чи предметів.

 

Порада четверта

Презентація нового матеріалу буде ефективнішою, коли він подаватиметься як особлива подія (очікувана чи сюрпризна). Не варто відразу додавати до нього щось уже відоме, знайоме, відразу встановлювати асоціативні зв'язки. Самі собою зв'язки сприяють виникненню аналогій, та залишимо цей шлях для самостійних пошуків дитини, що їй не важко буде зробити у спеціально створеному розвивальному середовищі. Наприклад, картину, цікаву казку, фольклорний твір презентуємо як виокремлений винятковий елемент мовленнєвого довкілля, лаконічними влучними фразами «заглиблюючи» дитину в його зміст. Однак елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією; тож зв’язок з краєвидами за вікном, з об’єктами спостереження на прогулянці , з вивченим напередодні віршем нехай діти знайдуть самостійно або за тактовної допомоги дорослого.

 

 

Порада п'ята

Коли мине перше захоплення яскравістю, новизною, незвичністю мовленнєвого матеріалу, роботу над ним треба продовжити. Тут у пригоді можуть стати роздавальні картинки. Вони допоможуть не тільки реалізувати завдання словникової роботи (співвіднести слово з конкретним зображенням), а й організувати іншу цікаву роботу: узагальнити родові поняття; класифікувати за кольором, видом, розміром, множинними, груповими ознаками; застосувати в побуті, грі як символи; використати для розвитку звукової культури мовлення; подати як опору для складання творчих розповідей-загадок тощо. Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок багатофункціональності при застосуванні отриманої інформації у традиційному та незвичному, несподіваному ракурсах.

 

 

Порада шоста

Ставити й розв'язувати мовленнєві завдання можна в будь-якій діяльності, якою цікавляться діти, поза рамками унормованого, визначеного в часі організованого заняття. Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще — зацікавити їх. Наприклад, ось підготовлено атрибути до гри-драматизації за відомою дітям казкою, розгорнуто книгу з яскравими ілюстраціями, впізнаний за характерними ознаками, хоч іще й не завершений, персонаж. При його виготовленні у вихователя виникли певні труднощі, що обов'язково викликає в дітей бажання допомогти йому, долучитися до спільної роботи. Паралельно з цим переказуються фрагменти казки, обговорюються вчинки персонажів, пригадується їхній зовнішній вигляд, робляться перші спроби програвання діалогів, і все це разом працює на реалізацію завдань, які й ставив педагог на тлі практичної діяльності (тобто, виготовлення атрибутів): переказування казки, підготовка до гри-драматизації. Та відбувалося це невимушено, не в регламентований час, не при фронтальній організації дітей, коли інтереси всіх повною мірою не збігаються.  Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

 

 

Порада сьома

Працюючи з дошкільнятами, намагайтеся уникати домінування словесних методів та прийомів, які притаманні авторитарному стилю (пояснення, читання, розповідання, команди, вказівки, словесний зразок, повторення, категорична оцінка тощо). За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування. Реалізуючи конкретні, визначені програмою завдання мовленнєвого розвитку дітей, знаходьте можливість поєднати цю роботу з вільною мовленнєвою діяльністю, з практично-руховою активністю дошкільнят. Особливо цього потребують хлопчики, які імпульсивніші, динамічніші, рухливіші за своїх ровесниць. Наприклад, пригадування слів синонімічного ряду для складання розповідей-етюдів про природу можна вдало поєднувати зі знаходженням, фіксуванням, порівнянням аналогічних форм, кольорів, образів у побуті, на малюнках, на картині, у поетичному слові. Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, смаковому, художньому, музичному образах.

 

 

Порада восьма

Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями. Будуйте педагогічний процес так, щоб дитина не тільки дослухалася до вихователя, а й висловлювала свою думку, прагнула її довести, переконливо аргументувати, не боючись ні власної помилки, ні критики дорослого. Добре, коли паралельно висловлюються різні думки, навіть безпідставні або неапробовані. Не поспішайте брати на себе роль експерта. Дайте дитині можливість усіма доступними вербальними та невербальними способами дійти узгодженості з партнером по спілкуванню. Не бійтеся конфліктних ситуацій, адже уникнути їх у житті неможливо. Нехай діти набираються з них соціально-комунікативного досвіду, вчаться доброзичливості, толерантності. Саме у таких суперечливих ситуаціях і відбувається становлення комунікативної компетентності.

 

 

Порада дев’ята

Заняття як традиційна форма діяльності в дошкільному закладі не вилучається з практики роботи, а просто має, не претендуючи на першість, винятковість, обов'язковість, посісти належне йому місце. Домінувати має вільна, не регламентована дорослим діяльність, де лише режимні процеси лишаються незмінними. Дошкільнята спроможні самостійно обрати в розвивальному середовищі вид, форму діяльності, матеріал, задум, партнерів. Не варто ігнорувати міні-заняття. Проведення їх може бути запланованим і спонтанним; фіксованим у часі та виходити за якісь певні межі залежно від інтересу, бажання дітей; проводитися з однією дитиною, підгрупою або всіма вихованцями; виникати з ініціативи дітей чи педагога; дробитися та синтезуватися за змістом, варіюватися за формою. Такий підхід потребує від педагога знання психології кожної дитини, розуміння її можливостей на даному етапі, комплексного охоплення всього матеріалу програми, вміння берегти кожну хвилину заняття.

Порада десята

У спілкуванні з дитиною єдино можливим є партнерський стиль. Зрозуміло, що дорослий - той партнер, який більше знає, далекоглядніший, передбачливіший, вправніше діє, помічає важливе, розкриває причинно-наслідкові зв'язки або словами, як штрихами, підводить до них дітей. Але робить це так природно, майстерно й непомітно, що дитині здається, що то вона сама зробила висновок, відкриття, вдало поєднала, встановила зв'язок між розрізненими об'єктами, предметами, подіями. Педагогічний такт, майстерність вихователя у тому й полягають, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.

 

 

Порада одинадцята

Поважаймо право дитини на незнання й на помилки. Адже дитячої провини в тому нема: вона ще надто мала, надто мало знає, не вміє висловити свою думку. Подекуди такі помилки дивують, подекуди розчулюють, можуть дратувати, обурювати. Але в будь-якому разі остерігаймося акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей. Найбільшою педагогічною помилкою дорослих у такому разі є прямолінійне, відкрите виправлення: "Скажи правильно, повтори так, як я". Інколи вихователі вдаються до не менш образливого залучення інших, "грамотніших" однолітків для озвучення правильного варіанту: "Повтори так, як сказала Оля". Обидва прийоми неприємні дитині, образливі, принизливі, особливо коли з тією Олею взаємини не дуже приязні. Делікатнішим, тактовнішим, коректнішим буде такий варіант дій дорослого: у розмові з дитиною: промовити проблемну для неї фразу чи слово відповідно до норм української орфоепії, але в іншому контексті, в іншій конструкції, з іншим логічним наголосом, наприклад, у діалозі персонажів літературних творів, персоніфікованих іграшок, предметів тощо. Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дитини авторитетною особою, така форма пред'явлення вимог спонукає її до саморегуляції і самокорекції.

Вправи та заняття для розвитку  дрібної моторики рук. Вправи з використанням природного матеріалу.

Мета: активізувати розвиток дрібної моторики дітей 3-го року життя; ознайомити дітей із властивостями, якостями та ознаками природних предметів; обстеження реальних об'єктів природи; збагачувати чуттєвий досвід дітей сенсорними враженнями, розвивати і удосконалювати усі види сприймань.

Науково доведено, що від розвитку дрібної моторики прямо пропорційно залежать розвиток інтелекту, мовлення, уваги, уяви, пам’яті, зорових аналізаторів. Навички дрібної моторики допомагають дитині обстежувати, аналізувати, порівнювати, класифікувати навколишні предмети й відповідно краще розуміти світ, у якому вона живе.

У дитинстві, коли активно формуються зони мовлення, надзвичайно важливий вплив на їхній подальший розвиток мають імпульси, що надходять від пальців рук до кори головного мозку та стимулюють мовлення й розумову діяльність. Ще більш прості рухи кистей допомагають зняти загальне напруження, що сприяє покращенню вимови звуків, побудові логічно правильних, семантично зв’язних висловлювань.

Саме тому тренування пальців рук, розвиток дрібної моторики — необхідний стимул інтенсивного розвитку мовлення дитини, і воно набуває особливого корекційного значення в роботі з дітьми. Різноманітні вправи та завдання для пальчиків не тільки сприяють розвитку мовлення та інтелектуальних здібностей дитини, а й допомагають організувати діяльність дитини впродовж дня, привернути увагу, розвеселити, забезпечити психологічний комфорт.

Щоб спритність пальчиків у дитини досягла високого рівня, потрібні постійні заняття.

Які заняття і вправи розвивають дрібну моторику рук:

1.   Пальчикові ігри, театр, масаж пальчиків і кистей.

2.   Фізичні вправи, наприклад, лазіння по сходах, висіння на перекладині і т.д.

3.   Творчі заняття: ліплення, малювання, аплікації, вирізування з паперу, орігамі, пальчикова малювання.

4.   Ігри з піском, крупами, глиною, будь-якими дрібними предметами і природним матеріалом.

5.   Конструювання, робота з пазлами, лабіринти, мозаїка.

6.   Вправи з методики Марії Монтессорі.

7.   Тренування побутових навичок: вміння одягатися і роздягатися, застібати і розстібати ґудзики, блискавки, наливати воду в стакан, витирати ганчіркою стіл, поливати квіти, допомагати в приготуванні простих страв і т.д.

Ігри та заняття для розвитку спритності пальчиків та кистей рук повинні проводитися відповідно до віку дитини. Припустимо в більш старшому віці повернутися до простих вправ, але не можна змушувати малюка робити те, що він ще не може в силу свого віку.

Бажано зберігати і систематичність таких занять, щоб вміння дитини постійно вдосконалювалися.

Вправи для розвитку пальців рук у дітей молодшого шкільного віку.

Для того, щоб гарно  писати треба вміти працювати рукою, бути зосередженим і уважним. Завдання цих вправ – не навчити дитину виводити букви на листку, а натренувати її руку, зорове сприйняття і вміння орієнтуватися на листку паперу.

1. Зарядка з олівцем

Всі рухи спочатку виконуються повільно. Прискорювати можна поступово за згодою дитини.

§ затиснути олівець між долоньками і плавно катати його вперед-назад;

§ покладіть олівець на стіл і катайте його долонькою;

§ затиснути олівець великим і вказівним пальцями, поставити його кінчик на аркуш паперу і зробити точку. Потім пальчиками плавно опуститися вниз по олівця;

§ покладіть долоню на стіл, розведіть пальці. Іншою рукою взяти олівець і доторкнутися їм між пальчиками;

§ візьміть олівець вказівним, великим і середнім пальцями і обертайте його.

2. Зарядка для пальчиків

§ витягніть руку перед собою, розчепірте пальці, а потім з силою стисніть;

§ постукайте по столу пальчиками так, немов ви граєте на піаніно;

§ обертайте кистями рук по колу, струсіть ними, розітріть;

§ візьміть в долоні волоський горіх і катайте його вперед-назад;

§ переплести пальці рук (зробити “замок”), потім розтиснути пальчики.

3. Малювання по точках

Позначте будь-який простий малюнок точками і попросіть дитину провести по ним лінії.

4. Пройти по лабіринту

Намалюйте лабіринт, попросіть дитину пройти по лабіринту, намалювавши лінію так, щоб не зачепити стінки.

5. Малювання за трафаретом

Підберіть цікаві трафарети і попросіть дитину обвести їх. Як трафарети можуть виступати фігури з конструктора, кришки від пляшок, пасочки та інші предмети.

6. Аплікація в техніці мозаїка

Дайте дитині кольоровий папір. Нехай нарве якомога більше маленьких кольорових шматочків, з яких потім можна зробити аплікацію. Вона може бути як в авангардному стилі, так і по заданому малюнку. Папір також можна скачувати в кульки і приклеювати.

7. Малювання крейдою

Зараз часто купують мольберт для малювання, одна сторона якого – крейдяний дошка. Малювання крейдою на такій дошці – відмінне тренування для дитячих пальчиків.

8. Малювання долоньками

         Розстеліть перед дитиною великий аркуш ватману, дайте фарби і попросіть що-небудь намалювати долоньками, або пальчиками.

9. Викладання візерунка з маленьких паличок

Роздрукуйте або намалюйте прості геометричні фігури або візерунки. Попросіть дитину повторити зображення, виклавши його за допомогою паличок.

10. Картини з пластиліну

Розімніть пластилін, візьміть картон і розподіліть по ньому пластилін. Придумайте заздалегідь малюнок і викладіть його на пластиліні з насіння, кісточок або камінчиків.

Вправи на розвиток дрібної моторики у дітей за допомогою природного матеріалу.

Вправи та завдання для долонь та пальчиків рук дітей з використанням природного матеріалу: волоських горіхів, плодів каштана, шишок. Для молодших школярів використовують  віршовану форму вправ, які забезпечують  емоційний психологічний комфорт дитини.

У Китаї для масажу долонь використовують кам’яні й металеві кулі. Замість цих куль можна використати волоські горіхи. Масаж кистей займає не більше 5-10 хвилин. Його можна робити 3-4 рази на день, сидячи за робочим столом або біля телевізора.

Наприклад, покладіть волоський горіх між долонями і робіть колові рухи протягом 1-3 хвилин. Спочатку стискайте горіх з невеликим зусиллям, але поступово тиск збільшуйте.

Можна робити масаж і двома горіхами. Візьміть у долоню два однакових за розміром горіхи. Потім поволі робіть колові рухи, перекочуючи пальцями один горіх через інший або обертаючи їх по площині долоні один за одним: у правій долоні – за годинниковою стрілкою, в лівій – проти. Тривалість вправи – 3-5 хвилин.

Масаж кисті руки горіхом

Веселенький біг струмочок,

(Колові рухи горіхом по долоні правої руки.)

Повернув на горбочок,

(Покласти руку на тверду поверхню, перекочувати вверх від зап'ястя до середнього пальчика.)

Стрімко вниз він покотився

(Перекочувати вниз від середнього пальця до зап'ястя.)

І в долоньці опинився.

(Так само помасажувати ліву ручку. Повторювати 5 разів.)

Послідовність виконання вправ з горіхами:

Якщо немає горіха, візьміть шестигранний олівець. Затисніть його між долонями, розтирайте їх, перекочуючи олівець. Поступово збільшуйте зусилля до появи відчуття приємного тепла. Тривалість вправи 1-2 хвилини. Можна олівцем розтирати внутрішні боки кожного пальця руки. Такий масаж – чудовий засіб профілактики захворювань, оздоровлення організму, заспокоєння нервової системи, підвищення творчих здібностей. Особливо його ефективність помітна при сильних нервових стресах.

Комплекс вправ пальчикової гімнастики з каштанами

1. «Позбираємо каштани»

(Беремо каштани трьома пальчиками: великим, указівним, середнім)

2. «Катаємо колобка»

(Колові рухи по долонях).

3. «Натягнемо рукавички»

(Тримаючи каштан пальчиками однієї руки, гладимо другу руку з обох боків)

4. «Тук-тук»

(Постукуємо каштанчиком по кожному пальчику з внутрішнього боку.)

5. «Не впусти»

(Піднімаємо каштани з підлоги, тримаючи їх між пальцями.)

6. «Притисни»

(Притискаємо каштани до кожної долоньки пальчиками.)

7. «Вісімка»

(Прокручуємо два каштани в одній долоні.)

Масаж кисті руки шишкою

1. Затиснути шишку між долонями, перекочувати її вперед-назад.        Повторювати 7-10 разів.

2. Дощові краплинки

   Торкнулися руки,

   Їх зовсім не бояться

   Всі наші малюки.

(Погладжування: на рахунок один — рух шишкою по зовнішній поверхні лівої руки від пальців до ліктя; два — по внутрішній поверхні; три — по зовнішній поверхні; чотири — по внутрішній поверхні.)

3. Дощик крапає частіше,

   По руці він б'є сильніше.

   Хай водичка ллється, ллється — 

   З неї сила додається.

(Постукування у такій самій послідовності. Погладжування. Загалом 12 рухів.)

4. Шишка швидко пробігає,

   Ручки наші розминає.

(Затиснути шишку між долонями, перекочувати її вперед-назад. Повторювати 7—10 разів.)

   Вправна шишечка моя —

   Здоровішим буду я.

(Покласти шишку па долоню, промовляти слова.)

    Метелики прилетіли

    І на щічки нам сіли.

(Шишечкою почергово торкатися до правої та лівої щічки, повторювати 7—10 разів.)

    Крильцями полоскотали —

    Діти враз веселі стали.

(Пальчиками помасажувати щічки.)

(Загута І. Ф.)

Інтеграція дитини з особливими освітніми  потребами в  колективі однолітків.

Мета : Навчити дитину з ооп основним умінням і навичкам необхідних для успішної адаптації у колективі однолітків. Формувати позитивне і толерантне ставлення до дітей з ооп як до рівних, вчити співчуттю та взаємодопомозі.

Сучасний дошкільний навчальний заклад відкритий для  всіх дітей.  Включення дітей з особливими  потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змушує нас, педагогів, змінювати і шукати нові методи і підходи в навчально - виховній роботі, враховуючи  особливості розвитку дітей, їхніх особливих потреб та потенційних можливостей.

 

Нашими завданнями є:

-         створення комфортного простору для всіх дітей;

-         створення інклюзивного розвивального середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості особливої дитини;

-         формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу;

Принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в групах з інклюзивною формою навчання такі:

-         індивідуалізація та диференціація;

-         єдность сенсорного (безпосередній чуттєвий досвід дитини як основа розвитку), мовленнєвого (формування різних видів мовленнєвої компетенції), лінгвістичного (засвоєння мовних засобів), комунікативного (включення дітей у різні форми спілкування) розвитку;

-         підтримка самостійної активності дитини;

-         активне включення в освітній процес всіх його учасників: дітей, батьків і фахівців;

-         партнерська взаємодія з родиною, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами (організація такої взаємодії передбачає зустрічі з батьками, бесіди, консультації, інформаційну підтримку, складання індивідуальної програми розвитку з урахуванням запитів сім’ї, залучення батьків до корекційно- розвивальної роботи, організацію зустрічей з фахівцями тощо).

Ще одне важливе для нас завдання- співпраця з батьками однолітків вікової норми.

 

Вихователі групи повинні підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості:  людяність, співчуття, співпереживання.

 

Саме просвітницька робота( анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ  фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;) серед педагогів і батьків дає можливість уникнути конфліктних ситуацій. 

Серед дітей позитивне ставлення до однолітків з ооп формуємо через казки, оповідання, змодельовані ситуації, тематичні відео.

Оцінюючи свій досвід роботи в інклюзивній групі за цей рік, можна  підсумувати:

-вихователі мають певні складнощі в корекційно-педагогічній роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Вирішуючи цю проблему, ми обрали такі способи педагогічного впливу:

- індивідуальна робота, повторення матеріалу, опанування матеріалу від простого до більш складного, завдання для спільної роботи з батьками вдома;

-під час групових занять залучати дітей з ооп до активної участі, спонукати до самостійної роботи, вимагати дотримуватись правил поведінки;

- під час режимних моментів вчити охайності і самостійності( з урахованням можливостей дитини з ооп), черговості дій.

-під час рухливих ігор вчити дотримуватись інструкцій, вимагати виконувати правила гри і безпеки для всіх.

 

Щоб виключити неприйняття дитини з ооп до команди, використовуємо  різні прийоми: «несподіваний вибір» -за кольором в одязі, витягти предмети з чарівного мішечка або скриньки і утворити команду за властивостями того предмету що дістали (камінці, лічильні палички, гудзики, насіння, тощо…) 

 

На своєму занятті з дослідницької діяльності «Досліди з водою» ми саме прагнули показати яким чином можна в грі змінювати пари, міксувати учасників, в кожному завданні взаємодіяти з іншим партнером, працювати в команді, порівнювати власний і спільний результат, гуртуватись для виконання ігрових завдань, відчувати підтримку , довіряти один одному і докладати власні зусилля.

(Каспірова М.В.)

Кращі дитячі ігри для приміщень 

Розвивальний потенціал рухливої гри у становленні довільної поведінки дошкільника

Серед різноманіття дитячих iгоp рухлива гра вирізняється тим, що дає змогу найповніше задовольнити потребу дошкільника в руховій активності. Цю можливість забезпечує постійна зміна швидкості, темпу та різноманітність рухів. Під час рухливої гри реалізуються одразу два природні прагнення дитини — бажання грати і потреба в постійному русі, а ще — у дитини розвивається здатність витримувати фізичні навантаження. Оскільки гра передбачає досягнення цілей, то дитина шукає нові оригінальні способи виконання рухів і випробовує різні варіанти оволодіння простором, аби цих цілей досягти.
Формування довільних дій у грі

Участь дитини у рухливій грі за власним бажанням, без примусу з боку дорослого, є зазвичай високо вмотивованою діяльністю. Це дає дитині змогу повноцінно розвиватися, а саме:

• засвоювати та вдосконалювати рухові навички;
• активно взаємодіяти з однолітками;
• розвивати здатність регулювати свої дії відповідно до правил гри.

У грі розвиток відбувається природно, легко, на позитивному емоційному фоні. Тому якщо специфічні дитячі види діяльності — пізнавальна, образотворча, музична — не пов’язані з ігровою, то регулятивні можливості дитини значно нижчі.

Довільна поведінка, яку дитина демонструє у грі, вказує на можливі прояви цілеспрямованості, наполегливості і витримки надалі — під час занять будь-якою іншою діяльністю.

Уявна ситуація гри з доступним і цікавим змістом — ігровим задумом, в яку «входить» дитина, захоплює  її  настільки, що вона втрачає ситуаційні зв’язки з навколишньою дійсністю. Реальні предмети, які поза грою могли б привернути увагу дитини і відволікти її від цілеспрямованих дій, під час гри дивним чином втрачають свою спонукальну силу.

Дитина починає діяти не так, як це робила раніше, — безпосередньо й імпульсивно. ЇЇ ігрові дії поступово стають довільними: більш свідомими та підпорядкованими встановленим правилам гри. А колектив учасників гри, зі свого боку, стимулює, підтримує і контролює виконання дитиною правил.

Ігрові правила містять модель поведінки дитини під час гри і розкривають перед нею задум, ігрові дії. А реалізація цих дій є важливою умовою досягнення дитини особистого успіху і встановлення ефективної взаємодії з іншими учасниками гри.

У рухливій грі дитина дошкільного віку поряд із задоволенням, яке вона отримує в процесі емоційно забарвленої рухової активності, у невимушеній формі вправляється в довільних способах дій.

Дотримання правил як показник розвитку

Виконання дітьми правил гри є важливою умовою розв’язання розвивальних завдань, на які спрямована та чи інша рухлива гра.

Наприклад, метою гри «Спіймай комара» є закріплення й удосконалення в дітей четвертого року життя такого основного руху, як стрибки на місці, та вміння узгоджувати їх із зоровим сигналом. Тому головними правилами гри є такі:

• «ловити комара» лише обома руками, підстрибуючи вгору на обох ногах;
• «ловити комара» лише тоді, коли він перебуває над головою, не сходячи зі свого місця.

Часто діти, особливо молодшого дошкільного віку, так захоплюються цікавим сюжетом гри, наслідуючи її персонажів, що забувають про необхідність правильно виконувати рухи і дії. Піддаючись ситуативним бажанням, вони порушують встановлені правила. У такому разі гра перетворюється лише на дитячу розвагу — весело проведений час у колі однолітків. Розвивальний ефект гри при цьому зводиться до мінімуму.

Керуючи ходом гри, ми маємо наполягати на обов’язковому виконанні дітьми ігрових правил. Для цього слід використовувати різні прийоми управління дитячою поведінкою.

Здатність дітей дотримуватися правил гри свідчить про рівень сформованості в них уміння довільно регулювати (уповільнювати, затримувати або відтворювати, пришвидшувати) свої рухи і дії відповідно до свідомо прийнятої мети — наслідування зразка, виконання інструкції, правила. Протягом дошкільного віку в дітей поступово розвивається вміння підпорядковувати свою поведінку вимогам, які містяться у правилах гри. Залежно від рівня сформованості в дітях довільних дій ми маємо застосовувати відповідні прийоми, які допомагають дітям дотримуватися ігрових правил.

Діючи за ігровими правилами, діти вчаться різним чином регулювати свою поведінку:активізувати рухи за сигналом, виявляти витримку, утримуватися від заборонених дій, чергувати дії.

Отже, рухлива гра в дошкільному віці створює сприятливі умови для розвитку довільної поведінки дітей — здатності підпорядковувати свої дії ігровим правилам і цілеспрямовано досягати поставлених цілей в інших дитячих видах діяльності.

Гра як основна діяльність дитини

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, необхідно детально розглянути це питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри"), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернятко".

Проблема гри широко висвітлена   в   науково-методичній    літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П. Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних виданнях.

Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох групах не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо.

Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі. При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини.

Умовно виділяють три класи ігор:

1) ігри з ініціативи дитини (творчі);

2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);

3) народні ігри (створені народом).

Розглянемо кожний з цих видів.

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми.

Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри"в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом  по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності — театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.

У режисерській грі дитина як режисер і водночас "голос за кадром" організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.

Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.

Ще один вид — конструкторські ігри(у літературі їх інколи помилково називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення.

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника).

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному розвитку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку проводять два різновиди рухливих ігор — сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила.

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів, досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовуються в усіх групах дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості.

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців.

Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри:городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони — невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.

У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та дідусів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють індивідуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізовані ігри та рухливі ігри-забави.

Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри "Палички-виручалочки", "Хлібець", "Піжмурки", "Квач", "Гуси-гуси", "Диби-диби" тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція.

         Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характеризують ритмічність форм, декоративність розпису, орнаментальність, яскравість, стриманість у доборі кольорів. Це — дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матеріалу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширенню їхнього світогляду.

Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, II змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.

До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей.

Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор(конструктори: дерев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої.

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:

1) готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо);

2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструктори, будівельний матеріал тощо);

3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор.

Напів-готові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо.

Матеріал для створення іграшок дає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо.

Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості.

До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути,які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Консультація на тему: «Роль дидактичної гри в розвитку дошкільника»

                             

Гра виникає тоді, коли з'являються реалізовуються безпосередньо тенденції дитини діяти як дорослий і разом з тим зберігається характерна для раннього дитинства тенденція до негайної реалізації бажань. Сутність гри, по Л.С. Виготському , полягає в тому, що вона є виконання узагальнених бажань дитини, основним змістом яких є система відносин з дорослими.

Гра - це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально освоює всю систему людських відносин. Гра - це особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення, моделювання.

Отже:

Гра - це така форма діяльності, в якій діти, створюючи спеціальну ігрову ситуацію, заміщаючи одні предмети іншими, заміщуючи реальні дії скороченими, відтворюють основні смисли людської діяльності і засвоюють ті форми відносин, які будуть реалізовані, здійснені згодом.

Саме тому гра - це провідна діяльність, вона дає можливість дитині вступити у взаємодію з такими сторонами життя, які в реальному житті дитина вступити не може.

Гра виникає тоді, коли з'являються реалізовуються безпосередньо тенденції дитини діяти як дорослий і разом з тим зберігається характерна для раннього дитинства тенденція до негайної реалізації бажань.

Гра - це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально освоює всю систему людських відносин.

Гра - це особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення, моделювання.

“Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку.

Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять. Гра - це іскра, запалююча вогник пытливости і допитливості. " Сухомлинський В.А.

У грі дитина набуває нові знання, вміння, навички. Ігри, що сприяють розвитку сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, розвитку творчих здібностей, спрямовані на розумовий розвиток дошкільника в цілому.

Гра виникає лише на певних етапах розвитку суспільства, коли дитина не може взяти безпосередню участь у системі суспільної праці, коли виникає "порожній" проміжок часу, коли треба почекати, щоб дитина підросла. У дитини наявна тенденція в це життя активно входити. На грунті цієї тенденції і виникає гра.

Дидактичні ігри - це вид навчальних занять, організованих у вигляді навчальних ігор, що реалізують ряд принципів ігрового, активного навчання і відрізняються наявністю правил, фіксованої структури ігрової діяльності і системи оцінювання, один з методів активного навчання (Ст. Н. Кругліков, 1988)

Дидактична гра - це така колективна , цілеспрямована навчальна діяльність, коли кожен учасник і команда в цілому об'єднані вирішенням головної задачі і орієнтують свою поведінку на виграш. Дидактична гра - це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання досліджуваних систем, явищ, процесів.

Дидактична гра є одним з важливих методів активного навчання дітей, при цьому ігрова ситуація, як правило, береться виходячи з методичної основи заняття. Роль кожного з учасників у грі чітко визначена, є правила і певна система оцінок, а в грі передбачено строгий і поетапний порядок дій.

У грі дитина розвивається фізично, привчається долати труднощі. У нього виховується кмітливість, винахідливість, ініціатива., через гру діти можуть пізнати життя, пізнати самих себе.

«Програма виховання в дитячому садку» пред'являє до дидактичним іграм великі вимоги. У ній говориться: «З допомогою дидактичних ігор вихователь здійснює сенсорне виховання дітей, розвиває пізнавальні процеси (допитливість, розуміння взаємозв'язку найпростіших явищ тощо). Він використовує гру як засіб розвитку мислення, мови, уяви, пам'яті, розширення і закріплення уявлень про навколишнє життя».

Обов'язковим компонентом дидактичної гри є її правила. Правила служать тому, щоб організувати поведінку дитини і його дії. Правила роблять гру напруженою і цікавою, ставлять заборони та приписи, яким повинен слідувати дитина в процесі гри. Для дотримання правил дитина має вчитися долати негативні емоції, які проявляються через невдалих результатів, вчитися докладати зусилля волі. Коли ви визначаєте правила гри, в яку хочете грати, не ставте занадто жорстких або нездійсненних поки для дитини умов. Дитина повинна отримувати радість від виконання завдання.

Зупинимося більш докладно на структурні компоненти дидактичної гри.

Ігровий задум - перший структурний компонент гри - виражений, як правило, в назві гри. Він закладений в тій дидактичної задачі, яку треба вирішити в навчальному процесі. Ігровий задум часто виступає у вигляді питання, ніби проектує хід гри, або у вигляді загадки. У будь-якому випадку він надає грі пізнавального характеру, висуває до учасників гри певні вимоги щодо знань.

Кожна дидактична гра має правила, які визначають порядок дій і поведінку учнів у процесі гри, сприяють створенню на уроці робочої атмосфери. Крім того, правила гри виховують уміння керувати своєю поведінкою, підкорятися вимогам колективу.

Правила можуть забороняти, дозволяти, наказувати щось дітям у грі, робити гру цікавою , напруженою.

Дотримання правил у грі вимагає від дітей певних зусиль волі, уміння поводитися з однолітками, долати негативні емоції, які проявляються з-за невдалого результату. Важливо, визначаючи правила гри, ставити дітей в такі умови, при яких вони отримали б радість від виконання завдання.

Істотною стороною дидактичної гри є ігрові дії, що регламентуються правилами гри, сприяють пізнавальній активності учнів, дають їм можливість проявити свої здібності, застосувати наявні знання, вміння і навички для досягнення цілей гри.

Вчитель, як керівник гри, спрямовує її в потрібне дидактичне русло, за необхідності активізує її хід різноманітними прийомами, підтримує інтерес до гри, підбадьорює відстаючих .

Завдяки наявності ігрових дій дидактичні ігри, які використовуються на заняттях, роблять навчання більш цікавим, емоційним, допомагають підвищити довільну увагу дітей, створюють передумови до більш глибокого оволодіння знаннями, уміннями і навичками.

Ігрові дії - основа гри. Чим різноманітніше ігрові дії, тим цікавіше для дітей сама гра. В різних іграх ігрові дії різні за їх спрямованістю та за ставленням до гравців. Це, наприклад, можуть бути рольові дії, відгадування загадок, просторові перетворення і т.д.

Ігрове дію, що складаються з декількох ігрових елементів, зосереджує увагу дітей на зміст та правила гри на більш тривалий час і створює сприятливі умови для виконання дидактичного завдання.

Використовуючи дидактичну гру у виховно-освітньому процесі, через її правила і дії у дітей формують коректність, доброзичливість, витримку.

Основою дидактичної гри, яка пронизує собою її структурні елементи, є пізнавальний зміст або дидактична завдання. Пізнавальне зміст полягає у засвоєнні тих знань і вмінь, які застосовуються при вирішенні навчальної проблеми, поставленої грою.

Для вибору дидактичної гри необхідно знати рівень підготовленості вихованців, так як в іграх вони повинні оперувати вже наявними знаннями і уявленнями. Інакше кажучи, визначаючи дидактичну задачу, треба насамперед мати на увазі, які знання, уявлення дітей повинні засвоюватися, закріплюватися дітьми, які розумові операції у зв'язку з цим повинні розвиватися, які якості особистості дітей можна формувати засобами даної гри.

Ігрова завдання здійснюється дітьми. Дидактична завдання в дидактичній грі реалізується через ігрову завдання. Вона визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини. Найголовніше: дидактична задача в грі навмисно замаскована і постає перед дітьми у вигляді ігрового задуму (завдання).

Обладнання дидактичної гри значною мірою включає в себе оборудование.Это наявність технічних засобів навчання. Сюди також належать різні засоби наочності, а також дидактичні роздавальні матеріали

Дидактична гра має певний результат, який є фіналом гри, надає грі закінченість. Він виступає перш за все у формі розв'язання поставленого навчального завдання і дає дітям моральне і розумове задоволення. Для вчителя результат гри завжди є показником рівня досягнень дітей або в засвоєнні знань.

Підведення результатів має велике значення, так як дає учасникам моральне задоволення.

У будь-якому випадку необхідно оцінити дидактичний результат гри .

Дидактичний ефект посилюється, якщо діти беруть участь у підготовці атрибутів і призів, а також у розробці правил гри.

Всі структурні елементи дидактичної гри взаємопов'язані між собою, і відсутність основних з них руйнує гру . Без ігрового задуму та ігрових дій, без організовують гру правил, дидактична гра або неможлива, або втрачає свою специфічну форму, перетворюється на виконання вказівок, вправ.

Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують організованість гри, її ефективність, призводять до бажаного результату.

Підведення підсумків (результат) - проводиться відразу по закінченні гри. Це може бути підрахунок балів; виявлення дітей, які краще виконували ігрове завдання; визначення команди - переможниці, необхідно при цьому відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіхи відстаючих дітей.

При проведенні ігор необхідно зберегти всі структурні елементи.

Дидактична гра дає можливість вирішувати різні педагогічні завдання в ігровій формі, найбільш доступною і привабливою для дітей. Потреба в грі і бажання грати у дошкільників необхідно використовувати і направити в цілях вирішення певних навчальних виховних завдань. Завдання, що стоїть перед вихователем, суттєво відрізняється від завдання вчителя школи: вона полягає в залученні дітей до матеріалу, що дає поживу уяві, затрагивающему не тільки чисто інтелектуальну, але й на емоційну сферу.

Методика організації дидактичних ігор

Організація дидактичних ігор педагогом здійснюється в трьох основних напрямках :підготовка до проведення дидактичної гри, її проведення і аналіз.

У підготовку до проведення дидактичної гри входять:

- відбір ігри відповідно до завдань виховання і навчання :поглиблення і узагальнення знань, розвиток сенсорних здібностей ,активізація психічних процесів;

- встановлення відповідності відібраною гри програмним вимогам виховання і навчання дітей певної вікової групи;

- визначення найбільш зручного часу проведення дидактичної гри;

- вибір місця для гри, де діти можуть спокійно грати , не заважаючи іншим;

- визначення кількості граючих ;

- підготовка необхідного дидактичного матеріалу для гри;

- підготовка до гри самого вихователя : він повинен вивчити і осмислити весь хід гри ,своє місце в грі, методи керівництва грою;

- підготовка до гри дітей: збагачення їх знаннями , уявленнями про предмети і явища навколишнього життя, необхідними для вирішення ігрової задачі.

Проведення дидактичних ігор включає:

- ознайомлення дітей із змістом гри, з дидактичним матеріалом ,що буде використаний;

- пояснення ходу, правил гри. При цьому вихователь звертає увагу на поведінку дітей у відповідності з правилами гри, на чітке виконання правил;

- показ ігрових дій, у процесі якої вихователь вчить дітей правильно виконувати дії, показуючи ,що в іншому випадку гра не призведе до потрібного результату;

- визначення ролі вихователя в грі, його участь в якості граючого ,вболівальника чи арбітра;

- підбиття підсумків гри-це відповідальний момент, коли діти досягають в грі, можна судити про його ефективності , про те, чи буде вона з інтересом використовуватися в самостійній ігровій діяльності дитини. Наприкінці гри педагог запитує у дітей, чи сподобалася їм гра, і обіцяє, що наступного разу можна грати в нову гру, вона буде також цікавою .Анализ проведення гри спрямований на виявлення прийомів її підготовки та проведення :які прийоми виявилися ефективними в досягненні поставленої мети, що не спрацювало і чому. Це допоможе удосконалювати як підготовку, так і сам процес проведення гри уникнути надалі помилок. Крім того, аналіз дозволяє виявити індивідуальні особливості в проведенні і характері дітей і, значить, правильно організувати індивідуальну роботу з ними .Самокритичный аналіз використання гри у відповідності з постійною метою допомагає варіювати гру, збагачувати її новим матеріалом у подальшій роботі. Гра стає методом навчання ,приймає форму дидактичної ,якщо в ній чітко визначені дидактична завдання, ігрові правила і дії. У такій грі вихователь знайомить дітей з правилами , ігровими діями вчить, як їх треба виконати. Діти оперують наявними знаннями, які в ході гри засвоюються ,систематизуються ,узагальнюються.

З допомогою дидактичної гри дитина може здобувати нові знання спілкуючись з вихователем зі своїми однолітками в процесі спостереження за граючими , їх висловлюваннями ,діями в ролі уболівальник, а дитина отримує багато нової для себе інформації .І це дуже важливо для його розвитку.

Діти малоактивні ,невпевнені в собі, менш підготовлені ,як правило на початку беруть на себе роль вболівальників ,при цьому вони вчаться у своїх товаришів, як треба грати, щоб виконати ігрову завдання, стати переможцем.